Якби сльози текли лиш від щастя

Ти граєш білими сьогодні,
Та маю знову перша я ходить.
І рухи всі твої холодні,
І погляд твій мені болить.

Усе насправді як у грі -
Б6 - ти ранив, А3- убив.
Лишивши спогади одні
Лишки ти розуму допив.

Тепер нічого я не знаю
Тепер я ставлю все на кон
Я ж віддала усе що маю!
І перетворилася в ніщо.

Цілуй мене. Цілуй востаннє
І хочеш зовсім не люби.
Я знаю, це лише прощання
Не загубивши щастя не знайти.

Але ти йди. Ніколи не вертайся.
І сльози ті мабуть від щастя.

Лиш будь ласка не вертайся..
Бо це лише моє життя.

---

Твій вибір

Цілуй мене, цілуй іще,
Цілуй немов останній раз.
Пробач мені, пробач востаннє
Я віддалася на показ?
Мабуть я мала заховатись
Мабуть зіграли в дурня ми
І до краплини я програлась,
Коханий, ти лише бери.
Бо нема виходу мені.
Нема
Ні виходу, ні бою.
Завітрені уста
І я шепчу...
Я ж вже не плачу, я іду.
Прощай. Лишись ти сам.
З своїми клятими думками.
Коли не хочеш перший ти
Чи маю я втрачати гордість?

Та що ж тобі я завинила?
Невже така проклята я?
Скажи, чому я проступилась?
Скажи хоч щось...

І часом мені в самотині
Верзеться вдосвіта іще,
Що ніби ми обидва винні,
Що не моя усе вина.
І просиш ти тепер прощення
І знаєш що лишилася одна...

...Ти знаєш
А мені іще болить,
Не виплакала свої сльози.
І хто такий щоб це лічить?

І не було б тебе чого просить,
Якби ця гра була остання..
Спинись на мить!
Навіщо це?
Ти ж мене знову покидаєш!
І з ким би іншим не була,
Напевно ти прекрасно знаєш,
Я уявляю, що це ти...
Що ти єдиний,
Ти прекрасний,
Навчився ніжності тепер.
Що я твоя
І це твій вибір назавжди.

---

Розкажу, яка я везуча.

Як згадувалось раніше, я - "ботан" (відмінниця). Вишу на дошці пошани в себе в навчальному закладі. Точніше висіла....

От уявіть: іду, нікого не чіпаю, по коридору. Проходжу дошку і краєм ока бачу, що когось не вистачає. Ну зупинилася випалить, кого ж немає. І тут до мене доходить, що там за склом не вистачає мене.... Я була в шоці - моя фотографія висіла не де-небудь скраю, а в центрі. В ЦЕНТРІ!!!!!!!! Ну чого моя? Ну скажіть, чого моя? Життя нечесне, однозначно.

@настроение:

---

Якось сумно на душі.... У такі моменти починаєш думати, що життя не така і гарна штука. Вона повна банальностей, занудства, правил. Читатиме це хтось чи ні - неважливо. Головне, що я випишусь і мені стане легше (надіюсь).

Мені подобається хлопець, що учиться зі мною в одному навчальному закладі. Як його описать? Ну от: очі карі, чорні брови, смугла шкіра, грецький профіль, високий... широкоплечий.... ах. І як людина теж непоганий: добрий, може допомогти, коли треба, смішний, з гарним почуттям гумору.

Не знаю, що робити. Останнім часом відчуваю себе маніяком - розраховую час, щоб іти з ним разом в технікум, зовсім випадково ходжу коридорами, де він стоїть та і багато чого іншого.

Ну і от скільки почуттів переповнює, я б про це говорила цілими днями, та одна проблема - нема з ким. Ні, друзі в мене є. Хоча більшість скоріше так, товариші. Є ще одна людина, з якою я про таке загалом і говорю, але я не знаю, чи можна їй довірять. Я так боюсь, що вона мене зрадить, унизить перед усіма, розтопче, що з мене всі будуть сміяться.... Да, я параноїк. Я боюсь, не дивлячись на те, що в мене на це нема ніяких підстав.

Є ще одна подружка, я б сказала, найкращий друг. Я можу їй довірить все. Я знаю точно, що вона нікому ніколи цього не розкаже. Ніс скільки всього поєднує, що я навіть уявити цього не можу. В кінці-кінців, я навіть на неї сердиться не можу - ходить возмущаться - да, а сердиться - ніколи! Та от одна проблема: в нас не прийнято про таке говорить. Хоча часом мені цього так не вистачає, бо вона єдина людина, яка просто мусить мене зрозуміть.

 

@настроение:

---

"Рабство в душі. Раб завжди знайде для себе господаря, обоготворить навіть нерухомого мертвого ідола"

Олесь Бердник

---

Aika multaa

На стіні висить дивний годинник

Що обрамлений золотом й сріблом

На стіні висить дивний годинник

Що породжен був чистим злом

Він не лічить хвилини

До улюблених телепрограм

Він не скаже години

Коли сонце виходить з-за хмар.

Він несе тільки сльози,

Тільки сум у стрілках,

Там поезія прози

І бездарство поета в віршах

Лічить він скільки згаяно

Слів для безглуздих рядків,

Скаже він скільки втрачено

Часу в пошуках хибних шляхів.

Його стрілки вкажуть на помилки,

Вирвуть сльозу із старечих очей,

Скажуть: "Жаль, що всі похибки

Можна змити лиш кров'ю людей".

Скаже годинник скільки часу втекло

На розваги, роботу, навчання,

Скільки секунд нам лишилось

На останній подвиг, подих, кохання.

Незвичайний годинник висить на стіні.

Весь у моралях, що давно постаріли

Жаль, що лиш смерть несе він мені

На срібнім кінці золотої стріли...

@настроение:

---

 

Сварки... Що це? Навіщо?

 

Як на мене, це зіткнення інтересів і бажань. Це коли не вдається знайти компроміс. Це коли ніхто не бажає признавати себе неправим, хоча в основному прекрасно розуміє це. Коли стикаються декілька людських егоїзмів, які думають тільки про власну попу .

Часом набридає поступатися. Жертвувати своїми поглядами, баченнями бажаннями не завжди приємно... Хочеться відійти від всього. Зникнути.

 

Мабуть в душі я відлюдник. Особливо після сесії. Тоді було лише одне бажання: спати... Я б, чесно кажучи, цілими днями спала, їла, сиділа на комп'ютері і, авжеж, (як без цього)ходила в туалет... Хотілося просто випасти з часу, простору. Мабуть це в мене вийшло... А зараз приходить розуміння всієї ситуації. Я дурна... Дуже... Але, признаюся, є відчуття того, що я відпочила. Може так і треба? Всі люди які зі мною дружать і так знають, що я такий-собі асоціал і мали б до цього звикнути...

З другого боку, якщо я себе так веду, то чим я краща від тих, хто мене куматить?

---

Завтра екзамен!

Життя цікава річ, як не крути... І як не крути, все що не довчив за рік приходиться вчить до екзамену.

Пиатання: Чого не вчить зразу?

Відповідь: Бо я лох...

 

І тепер в пів на другу я дуже жалію про те, що нічогісінько не вчила з економіки. Та чи зроблю я висновки? Хм, наврят чи. Можливо студенське життя і є тим прекрасне, що е можливість посидіти, повчити до 5 ранку, поспати лише дві години і піти на пари/екзамен? От лише б декілька годин в добі, і я б вспівала зробити все! Навіть поспати!

 

Всі, хто прочитає, побажайте мені удачі і хоча б 2 години сну, дякую

 

 

@настроение:

---

От якби вона не померла - вона була б ще й досі жива.

---

Я лицемір!

Що мені хочеться? Ну, мабуть, по-перше, хочу дуже спати. По-друге хочу, щоб я хоп - і знала всі відповіді на екзаменаційні питання. Іще дуже-дуже хочу завтра проснутися не собою. В якомусь іншому, гарнішому тілі...

 

Цікаво, якщо людина надягає "маску" коли вона між людьми - то це лицемірство? А кому потрібні переживання цієї людини? Можливо, уявлення лицемірства в нас дуже вузьке? Заглянула у Вікіпедію, отримала:

«Лицемірство — поведінка, що прикриває нещирість, злонаміренність притворним чистосерддям, чеснотою. Негативна моральна якість, що полягає в тому, що завідомо аморальним вчинкам (що здійснюються заради егоїстичних інтересів, за низькими мотивами і заради антигуманних цілей) приписують псевдоморальне значення, піднесені мотиви і людинолюбні цілі...»

Тепер лише протестувати себе:

1. Егоїстична поведінка? Авжеж я егоїст в тій чи іншій мірі. Не будемо соромитись - ми всі трішки егоїсти! Всі намагаються зробити своє життя кращим, легшим, цікавішим. Інше питання яким шляхом...

2. "...Завідомо аморальним вчинкам приписують псевдоморальне значення..." - для кого вони це писали? Ну добре, отже якщо я зробила якийсь аморальний вчинок, якусь помилку чи буду я себе виправдовувати, тобто приписувати псевдоморальне значення?
(наскільки я зрозуміла це речення)

3. Якщо мені дійсно погано на душі, то я не буду розповідати і показувати це оточуючим малознайомим людям. З цього випливає, що в таких випадках я веду себе нещиро.

 

Висновок: я лицемір. Але чи не підходить під цей опис половина людства? Хто бігає і кричить про свої почуття? Скільки людей пожертвують собою заради незнайомця? Хто ніколи не робив помилок, які не признавав?

 

Це жахливих смалик !!!!

@настроение:

---

За все треба платити

Скільки роботи!!! Ще тільки тиждень навчання, і розпочнеться довгождана сесія. СКІЛЬКИ ЩЕ ВСЬОГО ТРЕБА ЗРОБИТЬ! А чому? Авжеж, десь щось не доробила. Десь від втоми, десь від ліні не дописала конспект... А тепер? А-а-а-а! Я здурію, однозначно!

 

—Історія, я йду!

 

 

@настроение:

---

Це життя!

Ну чого? От чого з кимось говорю - всі сміються... Треба щось придумати - то я сиджу як дурак над пустим листком. А, ні, є ще один варіант: сиджу і пишу всяку каку, яка не просто несмішна, а й зарозуміла... наче "з дуба на кактус".

 

От завжди хочеш зробити щось прекрасне, проявити ініціативу, а виходить, як було сказано вище, одна суцільна кака. Для чого це робить? Просто, щоб через роки було що згадати, про що посміятися. І яскравість спогаду має прямо-пропорційну залежність від часу, який ти люб'язно подарував цій справі (хоча я б сказалаб грубіше: про... ходив в туалет).

 

Молодість прекрасний час! Як хочеться прожити його наповну! І як шкода, що для цього часом не вистачає всього декількох годин в добі...

@настроение:

---

Ужассс!

Вперше в житті в мене не писала жодна ручка!!!

Цікаво, це нормально? Мало того, не писала жодна ручка, то 3 рази завис комп'ютер, заглючив телефон... Хм, може вчора бала якась магнітна буря? Да-да, я розпсихувалася і в мене тепер малесенька наскрізна дірочка в зошиті від ручки. А мені його здавати, переписувати ліньки, чи то може мені здоровий глузд не дає? Там же дня три роботи .

Відчуваю себе, вибачте на слові, лохом . Так, надіюсь сьогодні нічого такого не буде, надіюсь...

@настроение:

---

***

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

(Ліна Костенко)

---

Через 20 років ви будете більше розчаровані тими речами, які ви не робили, ніж тими, які ви зробили. Так відчальте від тихої пристані. Відчуйте попутний вітер у вашому вітрилі. Рухайтеся вперед, дійте, відкривайте!

Марк Твен

---

@

MY @!

Цей запис хотілося б посвятити моєму найвірнішому другу!

Він такий старий вже... Але всеодно я його дуже люблю. Скільки він приніс мені радості?

Хіба це можна перечислить?

@настроение:

---

Моє чудо!

 

Це моє щастя!!!

 

Звуть її Гайкою. Вона - один із жителів моєї кімнати.

Це карликове чудо живе в мене вже півтора року.

Ніколи раніше не думала, що хом'яки такі розумні!

Але все ж такі маленькі створіння все розуміють.

 

@настроение:

---

ЗЛО ВСЮДИ!!!!

Я зависла в ТРАВІАНІ . Раніше ніколи не грала в такі ігри... Хоча ні, брешу, та то так не враховується, а цей раз мене просто виводить. Я сижу в нім по 5-6 годин. Що мені робить? Ні, кидати гру я не буду. І так, я говорю як ігрозалежна

— А-а-а-а-а-а-а, спасіть! Це жах.

www.travian.com.ua/?uc=ua7_2813 - якщо хтось хоче приєднатись)

 

 

@музыка: Adrenalin Mob

@настроение: Непоганий

---

Вступ

Щоденник я буду вести українською, так як саме цією мовою я думаю, живу, переживаю...
З чого почать? М-м-м, може з того, що моє життя тупе і нецікаве? Попсово і банально? Зате правда...
Чого я зараз пишу тут, а не розказую це своїм близьким, друзям, рідним? Це роз'яснить важко, але можливо. Я асоціал, якщо можна так сказати. Я не створена щоб тусуваться, веселиться і т. п. Друзів в мене мало, а гарних друзів ще менше...
Я з невеличкого провінціального містечка, де зараз і навчаюся. Студент. А іще ви маєте неймовірну можливість дізнатись чим на сьогоднішній день живуть українські ботани, бо саме такою мене вважають в групі. Хоча я вважаю, що так думають про всіх, хто хоч трішки піклується про своє майбутнє. За політичними поглядами я напевне найбільш схиляюсь до націоналістів. Улюблений колір напевно зелений (колір очей), хоча в цьому невпевнена. Займаюсь спортом. Слухаю рок. Так, що ж іще? Що ж напевно поки що все, не буду розкривати всі карти одразу- так нецікаво

@настроение: